ІНТЕГРАЦІЯ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

Викладач	Сергеєва С.М.
Предмет	Громадянська освіта . 1 курс. Група 1-А/л; 1-А/с.
Дата	07.05.2020 /
Тема	Інтеграція та глобалізація

СХЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ІНТЕГРАЦІЯ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ — злиття економік різних країн у єдину економічну систему, об’єднання фінансових, товарних та інформаційних потоків у світовому масштабі. Взаємозалежність людей і країн у всьому світі.

 Глобальні проблеми —  сукупність соціо природних проблем, від вирішення яких залежать соціальний прогрес людства та збереження цивілізації.

Сучасний світ стає все більш цілісним. Завдяки розвитку засобів комунікації та транспорту спілкування та пересування стало простішим і доступним набагато більшій кількості людей, ніж будь­коли. Ідеї, інформація, знання, відкриття, культурні здобутки нині легко стають надбанням усього людства. Дер жавні кордони тепер не є  значною перешкодою для такого обміну. Це стосується й економіки, адже тепер нікого не дивує те, що у звичайному магазині можна знайти товари з усіх куточків світу.

глобалізація має свої позитивні та негативні риси.

Негативні риси глобалізації:

1.      потужний антиглобалістський рух. (антиглобалісти виступають проти ідеології капіталізму та низки впливових міжнародних організацій, за обмеження впливу транснаціональних корпорацій. Першим антиглобалістським виступом стало повстання індіанців Мексики, яке переросло в 1994 р. у сепаратистський рух. Головною вимогою руху було збереження своєї ідентичності.)

2.      Процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет держав,  зростає вплив транснаціональних корпорацій

3.      Перенесення виробництва з країн Заходу в Третій світ через дешевшу робочу силу призводить до ліквідації робочих місць і безробіття у розвинутих країнах. (Наприклад, на Середньому Заході США глобалізація виробництв і їхня оптимізація спричинила зниження конкурентоспроможності місцевих підприємств промисловості та сільського господарства, знижуючи цим якість життя їхніх працівників.)

ІНТЕГРАЦІЯ — це добровільне об’єднання окремих частин у  єдине ціле. процес набуття різними сферами людського життя в різних країнах світу спільних рис.

Практичного втілення інтеграційні процеси набули лише в  другій половині XX ст. і  зараз є невід’ємною складовою сучасного світу.

Для покращення співробітництва між різними країнами та контролем над глобальними процесами було створено численні міжнародні організації. Найбільш успішним інтеграційним проектом є ЄС.

ПЕРЕДУМОВИ УТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ

Цивілізаційні - Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів

Економічні - Можливість взаємодоповнюючого економічного й науково­технічного розвитку

Історичні  - Традиційна взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення єдності (насиллям або  добровільне)

Військово-політичні -  спільність інтересів у вирішенні головних питань міжнародного життя, співробітництво у військових і військово­  політичних союзах, урегулювання територіальних суперечок

Геополітичні -  Можливість розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій

Європейська інтеграція є  наочним прикладом вертикальної інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Її започаткувала реалізація «плану Маршалла», а активного розвитку вона набула з  1950­х рр. У  квітні 1948 р. утворилася Організація європейського економічного співробітництва (ОЄеС), яка у  вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС). У 1961 р. його замінила Організація економічного співробітництва та розвитку (ОеСР).

Перехід від простого міжнародного європейського співробітництва до справжнього наднаціонального співтовариства розпочався 9 травня 1950 р. Цього дня було оприлюднено план створення галузевого об’єднання шести країн (франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Нідерландів і  Люксембургу) — Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цієї організації було створення європейського органу управління, незалежного від урядів країн.

Наступним кроком стало заснування 25 березня 1957 р. Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) («Спільний ринок») і  Європейської спільноти з  атомної енергії (ЄСАЕ), або «Євратом». Мета ЄЕС  — сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами участі в  ЄЕС є  ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни­учасниці спільно розробляють економічну полі тику, міждержавні проекти, митні  тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці. У другій половині 1960­х рр. відбулося об’єднання структур ЄОВС, ЄЕС, «Євратому» з  метою створення єдиних органів (Ради,  Комісій, Суду тощо). У 1968 р. сформувався єдиний Митний союз.

6 лютого 1992 р. у місті Маастрихт (Нідерланди) країни­члени ЄеС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого в 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору  — замість національних валют було введено єдину європейську валютну одиницю — євро.

Станом на січень 2018 р. ЄС об’єднує 28 держав.

У 2016 р. у Великій Британії відбувся референдум (Брексіт), на якому більшість громадян висловилася за вихід із ЄС. Брексіт завдав важкого удару авторитету ЄС, але не зупинив процесів інтеграції.

ЕТАПИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

1.      Зона вільної торгівлі. Скасування мита, квот та інших обмежень у торгівлі між державами­учасницями за умови збереження їхньої автономії в митній і торговельній політиці щодо третіх країн.

2.      Митний союз. Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід до єдиної торговельної політики щодо третіх держав

3.      Єдиний внутрішній (спільний) ринок. Митний союз доповнено здійсненням заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (у тому числі свобода їхньої про фесійної діяльності)

4.      економічний і валютний союз . Єдиний внутрішній ринок і гармонізація та координація економічної політики держав­учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна й грошова політика.

Міграція  — переселення, переміщення населення, трудових ресурсів, капіталу з однієї країни в іншу, а також внутрішньодержавна — з одного регіону в інший.

Зовнішня міграція за територіальним охопленням передбачає міжконтинентальні та внутрішньоконтинентальні переміщення. Зовнішня (міждержавна) міграція існує в різних формах: трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній та ін.

Зовнішня міграція має два види: еміграція — виїзд працездатного населення з  країни перебування для довгострокового або постійного проживання в  іншу країну; імміграція  — в’їзд робочої сили в певну країну з­за кордону (на постійне або тривале проживання  для навчання, працевлаштування або з метою втечі від дискримінації, переслідувань тощо).

Внутрішня міграція  — це переміщення населення в  межах однієї країни. Розрізняють міграції сільського та міського населення, міжміські міграції та міграції в  межах сільської місцевості.

За правовою ознакою мігрантів поділяють на легальних, напівлегальних, нелегальних.

Легальні мігранти перетинають міжнародні кордони на законних підставах

Напівлегальні мігранти, маючи візу, прибувають до країни на законних підставах, але через певний час із різних причин відмовляються виїхати до своєї батьківщини й залишаються в  країні перебування.

Нелегальні мігранти виїжджають із країн постійного проживання, перетинають кордони держав без офіційного дозволу, тобто без візи на в’їзд.

головною причиною міграції стає економічна доцільність.

Серед економічних чинників міграції:

 •         прагнення зменшити витрати на виробництво за рахунок використання дешевої, порівняно з  національною, іноземної робочої сили;

 •         залучення кваліфікованих працівників;

•          доцільність транснаціональних корпорацій, що не тільки підвищує географічну мобільність робочої сили, але й  вирівнює умови її застосування у  світовому масштабі;

 •         розвиток засобів транспорту та зв’язку;

 •         дедалі активніша взаємодія виробничих, науково­ технічних і культурних зв’язків;

 •         пошук кращих умов життя.

Згідно з дослідженнями ООН, міжнародна міграція у світі в останні роки становить близько 300 млн осіб на рік. Найбільше мігрантів проживає на території США, Німеччини, Росії.

ОСНОВНІ МОТИВИ МІГРАЦІЙ НАСЕЛЕННЯ

Політичні (втеча від політичних переслідувань, расової, національної дискримінації тощо)

Військові (евакуація, реевакуація тощо)

Економічні (пошук роботи, більш високих доходів тощо)

Соціальні (шлюб, рекреація, стан здоров’я тощо)

Екологічні катастрофи (масове забруднення в тому чи іншому вигляді навколишнього середовища, посухи, повені тощо)

Інші (форс-мажорні, релігійні, етичні тощо)

Глобальні проблеми людства (визначені у 1970р):

•          запобігання війні, збереження миру та роззброєння;

•          соціальний розвиток та економічне зростання у світі;

•          подолання економічної відсталості, бідності та злиднів у  країнах «третього світу»;

 •         раціональне використання природних  ресурсів і  збереження навколишнього  середовища;

•          здійснення активної демографічної політики

ЗАВДАННЯ

1.      Прочитати підручник стор. 160 – 178. https://portfel.info/load/10_klas/gromadjanska_osvita/gisem_2018_rik/511-1-0-25811

2.      Спробуйте відповісти на питання в кінці параграфа (самоперевірка)

3.      Підготуватися до підсумкового тесту з громадянської освіти: у підручнику після кожної теми є тестові завдання. Пробуйте відповідати на них. З цих питань я складу підсумковий тест, який проведемо онлайн. Сторінки тестових завдань в підручнику: 123-124; 156-158; 187.

4.      Починайте готуватися. У вас ще є достатньо часу. Про підсумковий тест я попереджу заздалегідь.